Психологічні особливості міжособистісного взаєморозуміння вчителя і учня

Хід заняття

1. Інформаційне повідомлення

Під час навчального процесу діти засвоюють важливі знання, вміння та навички, а педагог окрім того, що є носієм знань також виконує роль активного організатора педагогічної взаємодії. Проте психолого-педагогічні дослідження вказують на незадоволеність спілкуванням з дорослими, яке негативно впливає на засвоєння навчального матеріалу, перешкоджає накопиченню досвіду спілкування, негативно відбиваються на формуванні особистості учня. Дружні, доброзичливі стосунки навпаки позитивно впливають на якість навчання та виховання. Тому, для успішного виконання спільної діяльності важливим фактором є взаєморозуміння людей які її виконують, оскільки, досягнення позитивного результату пов’язане з адекватним чуттєвим відображенням один одного, накопиченням і правильним узагальненням ними інформації про партнера по спілкуванню.

Міжособистісне взаєморозуміння – це сфера людських взаємин, де тісно переплітаються пізнавальні процеси та емоції, соціально-психологічні правила та етичні норми. Це не тільки розуміння інформації, її передавання, приймання, а й розуміння іншого як особистості з її потребами, інтересами, установками, переживаннями, досягненнями і недоліками, з її бажанням виглядати гідно та привабливо в очах інших.

Серед факторів, що утруднюють взаєморозуміння частіше за все згадують: стереотипи, установки і упередженість.

2. Обговорення впливу стереотипів, упередженості та установок на взаєморозуміння з учнями, як можливо їх уникати, чи є ці фактори зі сторони учнів.

3. Гра «Корони»

Мета: показати учасникам гри важливість відсутності стереотипів, упередженості та установок при спілкуванні.

Кожен учасник отримує «корону» на якій вказується як з ним потрібно поводитись протягом решти заняття (посміхайся мені, будь до мене суворим, підлещуйся до мене…). В кінці заняття обговорити почуття учасників.

4. У педагогічній науці виділяють два види взаємодії педагога і дитини: суб’єктно-суб’єктний та суб’єктно-об’єктний.

Суб’єктно–об’єктні відносини. У педагогічній діяльності в ролі суб’єкта виступає педагог, а в ролі об’єкта – учень. У цій ситуації дитина виступає як виконавець вимог і завдань, поставлених педагогом. А вчитель характеризують активність, педагогічна самосвідомість, адекватність самооцінки та рівня домагань. Проте ситуація обмеженої самостійності та відсутності ініціативи формує частіше негативні якості особистості. А вчитель бачить своїх учнів досить однобічно з точки зору відповідності або не відповідності норам поведінки і правилам організованої діяльності.

Суб’єкт-суб’єктні відносини сприяють розвитку у дітей здатності до співпраці ініціативності, творчості вміння конструктивно вирішувати конфлікти. Активізується складна робота розумових процесів, уяви, апробуються різноманітні вміння. Вся діяльність набирає особистої значущості для дитини, формуються стійкі прояви активності і самостійності. Педагог розуміє своїх учнів більш особистісно та максимально сприяє розвитку здатності дитини усвідомлювати своє «Я» у зв’язку з іншими людьми та світом в його різноманітності, осмислювати свої дії, передбачати їх наслідки, як для інших так і для себе.

Характер взаємодії педагога і дитини зумовлює стиль педагогічної діяльності. А. Маркова диференціює демократичний, ліберальний і авторитарний стилі педагогічної діяльності.

5. Обговорення стилів педагогічної взаємодії, визначення найбільш конструктивного стилю та його характеристика.

При демократичному стилі педагогічної діяльності дитина розглядається як рівноправний партнер у спілкуванні та пізнавальній діяльності. Педагог приваблює дітей до прийняття рішень, враховує їх думки, заохочує самостійність суджень, враховує не лише успішність але й особистісні якості. Методами впливу є спонукання до дії, поради, прохання. Для педагогів демократичного стилю взаємодії характерні велика професійна стійкість, задоволеність своєю професією.

6. Обговорення відчуттів, що виникли від носіння «Корони»